Канабис THC 21% Топки Конопля Amnesia

Начало вечера, блять, было как-то такое на уровне "не очень", я, ебать, задумалась, что вот, может, все-таки сесть на диван, включить Netflix и посмотреть какую-нибудь сраную сериалку. Но потом, пиздец, осенило, что давненько я не ходила в цирк и, блять, решила, что сегодня именно такой день. Честно говоря, не особо шарю в цирковом искусстве, но вот под действием перца и закладок, эта идея казалась мне просто шиком, понимаешь? В общем, блять, здесь начался самый интересный момент: мы с друзьями, ваще бродягами, думали, как же нам устроить эту наркопокупку. И, благо, у меня есть пидр, который вот эту хуйню продаёт, он прислал своего, с какого-то хуяна, другою. И вот, блять, мы сели в такси и поехали на встречу. Как только мы увидели его, блять, на глазах нам стало ясно, что он и сам забабаханый, просто вандал. Но, блять, че делать, если нам нужна была эта дрянь. Полчаса торговались, нашли компромисс и забрали свои шишки. Ну, блять, бригада была, пацаны, все вставляем, понимаешь, аж сами страшно было, что нам потом такое случится. И вот, бляди, такие вот сидим на парковке, воткнули каждому по шишке, и как обычно, нашли где-то уголок, чтобы уткнуться. И пиздец, блять, через часок уже чувствую, как в меня врывается этот проклятый перец, ломает мою реальность на куски и стимулирует все мои чувства и восприятие. И вот, блять, мы приходим в цирк, а там уже какой-то пиздец, шоу начинается. Меня не ебет, что у меня нет билета, я знаю, что это моя цирковая миссия сегодня, чувак. Мы подходим к месту, где продают билеты, и я самоуверенно говорю им: "Дайте два билета на самое охуенное шоу, которое у вас есть!" Видишь, какой я пиздатый? Даже перец меня не помешал, я внутри себя чувствую себя цирковой звездой. И фигуру там делаю, блять, пробую себя в роли клоуна, пездюка. Внезапно понимаю, что это шоу уже перешло все границы нормы, у половины людей на глазах стоит мозг охуительные трюки с огнем. Меня это блять только прет, я чувствую, как этот перец сжигает мои мозги, а вместо пепла остается только огонь эйфории. Что я могу сказать? Этот вечер, блять, я запомню на всю жизнь. Ну, хуле, мы устроили себе такую вот наркопоездку с цирком, и все, что я могу сказать - это "вау". Но, блять, почему-то я все равно чувствую, что это не очень. Ведь, пиздец, я использовала наркотики, чтобы наслаждаться жизнью. И это, блять, какую-то дрянь, блять, неустойчивую заправляет мой мир. В общем, блять, я не заставляю никого делать так, как я. Но если че, это был еще один вечер моей молодости, когда я забабахалась и пошла в цирк. И если ты, блять, решишь повторить, то помни, что это всего лишь фан, но не хуйня, в которой стоит затеряться. Жизнь - она круче, чем шишки и перец, понимаешь?

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...